На виконання Закону України «Про
Голодомор 1932–1933 років в Україні» та указів Президента України
В. Ющенка Служба безпеки України здійснює
пошук архівної інформації та оприлюднення відповідних документів та імен організаторів
і виконавців геноциду Українського народу. Вшановуючи пам’ять минулих поколінь
українців, дбаючи про майбутнє нації і держави, заради відновлення історичної
справедливості і утвердження в
суспільстві нетерпимості до будь-яких проявів насильства настав час зробити цей
важливий для України та світової громадськості крок.
Геноцид Українського народу став
наслідком навмисних дій сталінського тоталітарного режиму, а злочини проти
людства і людяності не мають строку давності. Відповідно до Конвенції від 9
грудня 1948 року про запобігання злочину геноциду та покарання за нього факт
масового і цілеспрямованого знищення людей в Україні в 1932–1933 роках вимагає
порушення кримінальної справи і детального розслідування оперативно-слідчою
групою співробітників Генеральної прокуратури України, СБУ та МВС України.
Підготовка обвинувальних
документів і направлення їх до суду – копіткий і відповідальний процес. Саме
тому Служба безпеки України спільно з Українським інститутом національної
пам’яті та Міжнародним благодійним фондом «Україна 3000» протягом 2007–2008
років започатковано і проведено низку заходів, спрямованих на виявлення,
розсекречення і оприлюднення всіх документів, які проливають світло на
передумови, причини, перебіг та наслідки заподіяного проти Українського народу
злочину. Правда про влаштований більшовицькою владою на родючій українській
землі Голодомор спонукає дати чітку відповідь на питання про його винуватців і
довести невідворотність та справедливість їх покарання.
Список осіб, причетних до
організації та проведення Голодомору в Україні, укладено за документами, які
зберігаються в Галузевому державному архіві Служби безпеки України.
В архіві виявлено, зокрема, витяг
із протоколу № 116 засідання політбюро ЦК ВКП(б) за вересень 1932 р. з факсимільним підписом секретаря ЦК Сталіна Й.
та оригіналом печатки ЦК ВКП(б). До витягу додано таємну «Инструкцию по применению постановления ЦИК и СНК СССР от
7/VIII-
Прямі вказівки на проведення
арештів серед низової ланки партійного, радянського та господарського активу
містить таємний лист, підписаний Сталіним на початку грудня 1932 р. на
підставі сфабрикованої органами Державного політичного управління УСРР
«Оріхівської справи». Це був потужний сигнал для розправи над усіма місцевими
керівниками, які не схвалювали повного вилучення хліба в селян.
Постанова ЦВК і РНК СРСР від 7
серпня 1932 р., Інструкція з її застосування, ініційована Сталіним і
затверджена на політбюро ЦК ВКП(б), «Оріхівська» та їм подібні справи є тими
викривальними документами, що підтверджують провідну роль радянської
партійно-державної верхівки в організації та проведенні Голодомору 1932–1933
років в Україні.
У цей час склад політбюро ЦК ВКП(б) був таким.
Андреєв А. – нарком шляхів
сполучень СРСР; Ворошилов К. – нарком військових і морських справ СРСР;
Каганович Л. – секретар ЦК ВКП(б); Калінін М. – голова ЦВК СРСР;
Кіров С. – перший секретар Ленінградського обкому і міськкому ЦК ВКП(б);
Косіор С. – генеральний секретар ЦК КП(б)У; Куйбишев В. – заступник
голови РНК СРСР, голова Держплану СРСР; Сталін Й. – генеральний секретар
ЦК ВКП(б). Кандидатами у члени політбюро
були: Жданов А. – секретар Горьковського крайкому ВКП(б); Мікоян А. –
нарком постачання СРСР; Петровський Г. – голова ВУЦВК; Чубар В. – голова
РНК УСРР.
Партійне та державне керівництво
безпосередньо в союзних республіках, у тому числі в УСРР (з січня 1937 р.
– УСРР), призначалось тільки за рішенням московських керівників або за погодженням з ними.
Склад політбюро ЦК КП(б)У в 1932–1933 рр.:
Акулов І. – секретар ЦК
КП(б)У (з жовтня 1932 р.); Демченко М. – перший секретар Київського
обкому ЦК КП(б)У; Затонський В. – голова ЦКК КП(б)У, нарком РСІ, нарком
освіти УСРР; Косіор С. – генеральний секретар ЦК КП(б)У;
Петровський Г. – голова ВУЦВК; Постишев П. – секретар ЦК ВКП(б),
другий секретар ЦК КП(б)У; Саркісов С. – перший секретар Донецького обкому
КП(б)У; Скрипник М. – нарком освіти УСРР, заступник голови РНК УСРР,
голова Держплану УСРР; Строганов В. – другий секретар ЦК КП(б)У (до лютого
1933 р.); Сухомлин К. – заступник голови РНК УСРР; Терехов Р. –
секретар ЦК КП(б)У, перший секретар Харківського обкому КП(б)У (до лютого
1933 р.); Хатаєвич М. – другий секретар ЦК КП(б)У, перший секретар
Дніпропетровського обкому КП(б)У (з жовтня 1932 р.); Чубар В. –
голова РНК УСРР; Якір Й. – командувач військами Українського військового
округу. Кандидатами у члени політбюро
були: Алексєєв М. – секретар ЦК КП(б)У; Вегер Є. – перший секретар
Одеського обкому КП(б)У (з лютого 1933 р.); Зайцев Ф. – секретар ЦК
КП(б)У; Любченко П. – секретар ЦК КП(б)У, заступник голови РНК УСРР;
Майоров М. – перший секретар Одеського обкому КП(б)У (до лютого
1933 р.); Попов М. – секретар
ЦК КП(б)У; Реденс С. – повноважний представник ОДПУ в УСРР (до лютого
1933 р.); Сербиченко О. – заступник голови РНК УСРР.
До цього переліку не увійшло ще
багато прізвищ керівників різних рівнів і ланок сталінського тоталітарного
режиму, оскільки відомості про їхню діяльність зберігаються в інших архівах,
насамперед в Центральному державному архіві громадських об’єднань України
(колишній партійний архів), Центральному державному архіві вищих органів влади
і управління України, і, безперечно, в архівах Російської Федерації. Тому для
об’єктивного визначення ступеню причетності
кожної з перерахованих та неназваних тут осіб до організації та проведення
Голодомору необхідно вивчити весь комплекс архівних документів.
Важливу групу серед них становлять
нормативно-розпорядчі документи ОДПУ та ДПУ УСРР, якими керувались організатори
і виконавці Голодомору-геноциду в Україні.
Незначна кількість наказів,
розпоряджень, вказівок ОДПУ, які збереглися в ГДА СБ України, частково
компенсується документацією повноважного представництва ОДПУ по Криму. Вже в
лютому 1932 р. начальники районних відділів та районні уповноважені ПП
ОДПУ по Криму одержали завдання перекрити наплив українських і
північнокавказьких «спекулянтів», що скуповували на півострові хліб. Під копією
цього документа є прізвища повноважного представника ОДПУ по Криму
Салиня та начальника економічного відділу представництва Дашевського.
Наявні в ГДА СБУ телеграми з центру свідчать про вимогу твердо виконувати доручення
союзного уряду згідно з інструкцією із застосування постанови від 7 серпня
1932 р., націлювали місцеві органи на безумовне виконання практично
непосильних планів хлібозаготівель та м’ясозаготівель.
Оперативні накази, розпорядження
ДПУ УСРР, які нерідко ретранслювали рішення партійно-державних органів та ОДПУ
або ж ініціативно ставили завдання своїм підрозділам, мали антиукраїнське
спрямування, оскільки «антирадянська», «контрреволюційна», «шкідницька»,
«повстанська» діяльність пов’язувалась із «петлюрівщиною», «махновщиною»,
«українським націоналізмом». Доповідні записки, спецповідомлення, зведення
органів ДПУ, підписані їх керівниками, не лише інформували вищі інстанції щодо
проведених репресій на селі, ходу колективізації та хлібозаготівель, а й називали
численні прізвища тих, хто чинив опір заходам радянської влади або був принаймі
незгодним із ними. Подібна інформація служила підставою для нових арештів,
розстрілів та ув’язнень. Водночас провідники тоталітарного режиму робили усе,
щоб блокувати правду про голод, не допустити її поширення, назавжди витерти з
історії людства пам’ять про злочин геноциду. Яскравим прикладом
цьому є тривале приховування інформації, яку вчені з України намагались
направити в Москву до М.С. Грушевського і яка оприлюднена нещодавно. У
переказаному ДПУ посланні, українські науковці дали чітку оцінку дій влади:
«Про політичне становище сказати, що на Україні панує справжній голод,
вимирають цілі села й повіти, особливо підкреслити страхітливу смертність серед
дітей. Пояснити це як політику, спрямовану на те, щоб остаточно зламати
українську націю, як єдину національну силу, здатну до серйозного опору. Одні
вимруть, інші розсіються по безмежних просторах Росії».
Документами, що вказують на
конкретних осіб, які вирішували долю людей в роки Голодомору, є постанови про
притягнення до відповідальності, обвинувальні висновки та вироки. Вони
розкривають механізм розправи над усіма, хто не схвалював політику радянської
влади, чинив їй опір і визначають винесену чи пропоновану міру покарання –
розстріл, виправно-трудові табори, позбавлення громадянських прав. Вироки
виносились в судовому порядку на підставі Кримінального кодексу УСРР (КК УРСР 1927 р.),
або за рішенням судової трійки при колегії ДПУ.
Внаслідок фронтального обстеження
фондів ГДА СБУ встановлено прізвища 136 осіб, які приймали рішення, що призвели
до загибелі мільйонів людей. Загалом до переліку внесено: керівників ВКП(б) і вищих
органів радянської влади, ОДПУ і ДПУ УСРР – 19, керівників ДПУ обласного і
районного рівнів – 8, начальників секретно-політичних, економічних і
оперативних відділів та їх заступників – 33, районних уповноважених,
оперативних уповноважених та їх помічників – 59, прокурорів та їхніх
заступників – 17.
У окремій графі зазначено
документи, підписані або схвалені цими особами. Інтерактивна частина таблиці
дозволяє відкрити й побачити електронні копії цих документів. У окремій графі
розкрито зміст підписаних зазначеними особами документів, які мали своїм
наслідком прямо чи опосередковано фізичне винищення людей, ув’язнення, виселення,
падіння дітонароджування, високу смертність від голодного виснаження та
розумові розлади. Списки формувались за адміністративним поділом УСРР на час
створення документів: Вінницька, Дніпропетровська, Донецька Київська,
Молдавська АСРР (місцевість, яка нині входить до складу Одеської області),
Одеська, Харківська та Чернігівська області.
Через неможливість установити
повні дані частини осіб зазначено лише
їхнє прізвище. За основу бралась вища посада, яку вони обіймали в
1932–1933 рр.
Список упорядкували співробітники
Галузевого державного архіву СБ України доктор історичних наук
Даниленко В.М., кандидат історичних наук Кокін С.А.,
Аулова Л.Л., Бойко Д.С., Бухарєва І.В., Василенко В.М., Грицина В.М.,
Лавренюк В.В., Лисенко Ю.Ю., Сологуб Р.М.
Служба безпеки України звертається до працівників архівних установ,
представників громадських організацій, науковців і освітян, громадян України та
інших країн із проханням надати наявні у них документи або особисті свідчення,
які могли б доповнити чи уточнити оприлюднені списки, допомогти розкрити всю
правду про трагедію Українського народу в ХХ столітті і які могли б служити
надійною доказовою базою злочину геноциду.
Джерела та література:
1. Галузевий державний архів Служби безпеки
України, фонди наказів, таємного діловодства, архівно-кримінальних справ,
оперативно-статистичної звітності, друкованих видань.
2. Голод 1932–1933 років в Україні: причини та
наслідки. Відп. редактор В.М. Литвин. – К.: Наукова думка, 2003.
3. Голодомор в Україні 1932–1933: Польща та
Україна у тридцятих – сорокових роках ХХ століття. Невідомі документи з архівів
спеціальних служб. Т. 7. / Галузевий державний архів Служби безпеки
України. Міністерство внутрішніх справ і адміністрації Республіки Польща.
Інститут національної пам’яті – Комісія з переслідування злочинів проти
польського народу. Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН
України. – Варшава – Київ, 2008.
4. Голодомор 1932–1933 років в Україні: документи
і матеріали / Упоряд. Р.Я. Пиріг. НАН України. Інститут історії України. –
К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2007.
5. Дзеркало душі народної: Спогади та враження
відвідувачів виставки про Голодомор 1932–1933 років в Україні «Розсекречена пам’ять»
/ Упоряд. В.М. Даниленко. – К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська
академія», 2008.
6. Розсекречена пам’ять: Голодомор 1932–1933
років в Україні в документах ГПУ–НКВД. – К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська
академія», 2008.
Вживані скорочення
ВС – Верховний суд
ВТТ – Виправно-трудовий табір
ГУ РКМ – Головне управління робітничо-селянської міліції
ДПУ УСРР – Державне політичне управління УСРР
ЕКВ – Економічний відділ
ЕКУ – Економічне управління
КК – Кримінальний кодекс
НКЮ – Народний комісаріат юстиції
ОДПУ – Об’єднане державне політичне управління
РНК – Рада народних комісарів
РСІ – Робітничо-селянська інспекція
СПВ – Секретно-політичний відділ
ТВ – Транспортний відділ
УСРР – Українська Соціалістична Радянська Республіка (з 1937 р. – Українська Радянська Соціалістична Республіка, УРСР)
ЦВК СРСР – Центральний виконавчий комітет СРСР
ЦК ВКП(б) – Центральний комітет Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків)
ЦКК КП(б)У – Центральна контрольна комісія КП(б)У